Одна жінка багато років жила з суворим і грубим чоловіком. Щодня він готував для неї перелік обов’язків, які слід було виконати до його повернення з роботи. “Прибрати у дворі, помити вікна, нансети дров у дровітню…”
Якщо вона чогось не виконувала – чоловік шаленів. Але навіть якщо увесь список було виконано, він знаходив причину бути незадоволеним та бачив недоліки.
Коли той чоловік помер, жінка вийшла заміж вдруге. Одного разу, розбираючи ящик зі старими паперами, вона наткнулася на один із списків колишнього чоловіка. Подивилась на нього і залилась слізьми.
Я як і колись все це роблю, – подумала жінка. – Але не тому, що хтось мені наказує чи перевіряє, а лише тому, що люблю…
Наше життя із Богом, духовний шлях – це не перелік заповідей, які ми маємо чітко виконати, бо саме вони мають визначальне значення чи важливо те, як добре ми їх виконуємо.
Ми маємо виконувати заповіді лише тому, що любимо Бога понад усе, а не для того, щоби Бог любив нас за нашу праведність чи досконалість.
Любов – наша заповідь і наше правило. Кожен крок, позбавлений любові, позбавлений водночас і сенсу. Ми не можемо заслужити спасіння і вічне життя, ми віримо і діємо, молимось і служимо не для того, щоби мати життя вічне, а тому що життя вічне вже приготоване для кожного з нас.
Важливо бути готовим прийняти його і співдіяти з Богом.
Підготувала Тетяна Трачук
